Архітектур‪а‬ Накипіло

Перша програма «Архітектура», яка не лише про розмови. Читання сучасної драматургії добрались і до нас. Текст Петра Армяновського «Мені автомат, я б їх усіх» — про місто та про ідеології. Ми зануримося в сучасний контекст Києва, намалюємо історичну мапу Дмитра Богрова, який іде вбивати прем'єр-міністра Російської імперії до оперного театру.

Пьотр Армяновський народився в Донецьку в 1985 році. Він — перформер та режисер, співзасновник групи Pic pic. Вивчав театр та мистецтво перформансу в Києві, Львові та Москві включно зі «Школою перформанса» Януша Балдигі та «В присутності художника» Марини Абрамович.

Після початку війни в рідному Донецьку Пьотр працює переважно як режисер документального кіно та театру. Армяновський — переможець численних мистецьких премій та відзнак, зокрема, у рамках Бієнале молодого мистецтва у 2017 та 2019 роках, Docudays UA 2018 та МУХі-2019.

«Історія європейського театру останніх 50 років показує, що театральні креатори — так само як і публіка — усе частіше прагнуть залишити ритуальний простір театральної рамки. Вийти за поріг театру в місто: на вулиці, площі та перехрестя. Вийти в публічний простір», — вважає Діма Левицький.

Він, мабуть, найвідоміший український драматург та режисер аудіопрогулянок, вистав-променадів.

У Харкові Діма досліджує район ХТЗ, щоби розробити театральний проєкт.

Чим відрізняється велика школа російського психологічного театру на тлі інших та чим живе сучасна театральна освіта?

Як можна імплементувати знання й мистецьку професію, здобуті в Парижі, у Харкові, в українських реаліях?

Про це та про особливість підходу традиційної школи Жака Лекока ми поговоримо з випускником школи Миколою Набокою.

Коля здобував театральну освіту в Ірландії, брав участь у різних мистецьких лабораторіях та проєктах, причому в обох ролях: ментора та учасника.

Зокрема в Харківській Школі Архітектури нещодавно відбувся перформанс «Тіло та простір» за участі студентів та співкуратора Костянтина Зоркіна.

Перезапуск журналу «Український театр», єдиного фахового видання країни. Інтерв'ю з редакторкою, Іриною Чужиновою.

Шість років фахове мистецьке ком’юніті України існувало без свого видання. Це, звісно, відображається і на відсутності інституту експертів та авторитетів сектору, і на загальній тенденції до консерватизму. Культурна журналістика — не найсильніший бік українського медіасектору, а науковий напрям у мистецтві взагалі явище екстраординарне.

Про всі ці процеси ми поговоримо з театрознавицею, культурною менеджеркою, головною редакторкою журналу «Український театр» Іриною Чужиновою. Також ми торкнемося питання місця та ролі театрального Харкова в українському контексті. А ще обов’язково обговоримо проєктний та репертуарний театр, його теперішнє та майбутнє.

«Архітектура» сьогодні — з гостями зі Львова.

Мова піде про Львівський театр імені Лесі Українки, його непросту долю: від театру Червоної Армії — до однієї з провідних сучасних інституцій країни.

У гостях програми буде директорка-художня керівниця театру Ольга Пужаковська.

Поговоримо про запровадження тематичних сезонів, продукування цінностей для спільноти та івентів загально-культурного напряму: наприклад, як Конгрес Культури, що проходив у театрі.

Торкнемося питання функції театру та мистецтва під час загрози воєнного вторгнення.

Cьогодні програму «Архітектура» присвячено мультисекторальному проєкту «Крим, 5-та ранку». Це книга, перформанс та вебсайт щодо проблеми прав людини в тимчасово окупованому Криму.

Проєкт втілює громадська організація DollMen за ініціативи нової державної формації, Українського інституту, Міністерства закордонних справ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID.

«Крим, 5-та ранку» розповідає про долю 11 громадянських журналістів, кримських татар, незаконно ув’язнених у російських тюрмах, та про їхні родини.

У програмі буде розмова з упорядницею книги, помічницею режисера Єлизаветою Банніковою. Ліза також є однією з солісток ХОССП («Хору Одиноких Сердець Сержанта Пеппера»), тож ми поговорили і про особисту мотивацію працювати на подібних проєктах, і про функцію мистецтва загалом. Чи мають митці осмислювати соціально-політичний контекст? Як держава регулює культуру, замовляючи ціннісно-близький контент?