Любов не мина‪є‬ Суспільне Мовлення

Чи варто говорити про смерть з тими, хто втратив близьку людину? Чи краще обійти цю тему взагалі ніяк не торкаючись? Чи варто висловлювати співчуття? Чи краще промовчати? Що таке посттравматичне зростання? Пояснює військова психологиня Олена Нагорна. 

Чи можуть сторонні люди розділити біль батьків, які втратили дитину? Чи це суто індивідуальна історія? Як позбутися відчуття провини за начебто причетність до смерті близької людини? Як після смерті близької людини випрацювати мотивацію жити далі? Як тато переживає втрату дитини? І чому суспільство акцентується лише на материнському горюванні? Про особистий досвід говорить Костянтин Грубич, журналіст, телеведучий, котрий 10 років тому втратив доньку.

Як говорити з людьми, чиї близькі перебувають у паліативі? Як вирішити моральну дилему: чи варто говорити пацієнтові про його діагноз, чи варто говорити рідним, в які моменти? Що найважче пояснити близьким і рідним паліативних хворих? Як подолати стереотипні уявлення щодо паліативних хворих? Пояснює Зоя Максимова, медична психологиня, завідувачка паліативного відділення однієї з київських медичних мереж.

Як зрозуміти, що ми не втрачаємо зв’язок зі своїми дорогими померлими, навіть коли їх не стає? Чи справді горе має якийсь термін тривалості й певні фази переживання? Чи є нормою розмовляти зі своїми померлими близькими? Чому теорія про «рік по смерті» є шкідливою? Чи втрачається материнська ідентичність після смерті дитини? Чи можна віднайти сенс життя після втрати дитини? Міркує Марта Приріз, психологиня, стипендіатка програми Фулбрайта, авторка книжки "Я у своєму житті. Путівник до себе".

Чи є якесь підґрунтя, глибший історичний контекст, пов'язаний із відповідальністю матерів за усе, що відбувається з їхніми дітьми? Як у українській традиційній культурі простежується процес горювання через втрату дітей? Наскільки життя дитини вважалося цінним? Чи залежала цінність життя дитини від кількості дітей у родині? Чи можна привести якісь паралелі, коли йдеться про відбирання дітей у жінок-ув’язнених ГУЛАГу? Розповідає Оксана Кісь, українська науковиця в галузі гендерних студій, докторка історичних наук, президентка Української асоціації досліджень жіночої історії, авторка книжки  «Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти». 

За якими методиками й протоколами працюють ізраїльські фахівці під час супроводу горюючих? Що таке соціальна підтримка й чому вона важлива? Чи існують механізми повернення контролю над тілом? Як розвивається горювання при втраті в розрізі часу й чи є якісь норми цього розвитку? Як ставлення ізраїльського суспільства до чоловічого горювання відрізняється від українського досвіду?