Нарешті говор‪ю‬ Nareshti Hovoriu

Фух. Поки вони мене записували, я не виходив з напруження.

Як і ти не виходиш всі місяці війни. Бо, що б ти не робив і, де б ти не був — вона з тобою. У будь-якої частини нашого життя є свої образи, притаманні тільки їй — так і у війни в нашій свідомості вони є. Хто виринає в твоїй голові, коли ти чуєш слово «солдат», чиє обличчя? Які обличчя малює тобі уява, коли десь чуєш «волонтер», «військовий лікар», «зрадник»? Хто з цих облич справді від твоєї підсвідомості, а хто трохи домальований медіа, повісткою дня і новинами?

Словом.

Вони поговорили про українську пропаганду.

До речі, й про впливи.

Ти віриш в Бога? Бог і релігія — це одне і те саме? Бог і війна? Релігія та війна?

Анастасія в стилі історичного блокбастера розказала про зникнення Київської митрополії, і якого взагалі біса робить в нашій країні московський патріархат.

Ну і на останок трохи емоційного порівняння українського та німецького сервісу. Історії засновані на реальних подіях.

Розумієш тепер чому "фух"?

Читай більше на нашій сторінці в Інстаграмі:  @nareshtihovoriu

Вісім — це звісно вісім. Але якщо поставити цифру горизонтально, буде що?

Нескінченність. Думок, проявів і почуттів, які виникли новими обставинами в нашому сьогоденні.

Ми вчимося, що авторитетність і репутаційні образи не завжди відповідають нашим очікуванням від всесвітньовідомих персоналій.

Космічні кораблі та новітні розробки не роблять тебе достойною людиною.

Так само, як ти особисто не стаєш поганою людиною, бо в період війни радієш, проживаєш щасливі події та йдеш далі по життю.

Більш амбівалентної реальності ще не було.

Але і нас, і життя іншого не буде також.

Тепер життя й безпека — привілей.

Бережіть себе!

Ну що ти там, друже, дорогий слухач?

Живеш, працюєш, наближаєш перемогу? Сумуєш за рідними і трохи за минулою реальністю?

Також гойдалки і нескінченні оновлення новин? Чи вдається зупиняти постійне це коло?

Витягати себе з емоційних ям, стабілізувати стан і відчувати свою приналежність до одного цілого з військом, яке захищає Україну, допомогає дія.

«Культура донатів» — це український народний краш-курс дієвої допомоги.

У новому випуску троє друзів говорять про свій досвід у цьому. Підіймають питання ефективності такої допомоги у контексті економіки, причини вибору того чи іншого фонду.

Чи існують взагалі правильні або ж достатньо великі донати?

Баланс між донатами на військову та гуманітарну допомогу потрібен?

1 одиниця будь-якої валюти — більше 0.

І тому допомога та дія.

Що ти думаєш про це?

Ну і почали вони з іншого. Про дім. Не втримались.



Шукай нас в Інстаграмі: @nareshtihovoriu

Про воєнну економіку. 

Ти з яких? З тих хто говорить, що це питання не принципово важливе?

Чи з тих хто, щиро не розуміє, як можна бути громадянином України і ще розмовляти російською? Або. Я поперхнусь, але скажу: хто втомився від теми про мову?

Вони не пропонують тобі свою позицію.

Обирай і відчувай її сам.

Але.

На прикладах, кажуть, вам, людям, завжди легше.

Ну ок.

Тримай. Уявляй.

Ти закордоном.

Тобі 17. Ти приїхала з Бучі в Берлін сама. Родина залишилась в Україні. Ти жила в момент окупації в підвалі вашого будинку. Ви евакуювались під обстрілами. Твою собаку вбили. Ти ідеш сама в іншу країну через війну. В Берліні на вокзалі тебе зустрічають. Звертаються до тебе:

« — а ты по-русски понимаешь? а если тебе в жизни это пригодиться?»

Це, до речі, реальна історія.

Або знаєш що?

Проходь ось в цю кімнату. Я тебе проведу. В кімнаті люди. Сідай на стільчик. Я представлю їх тобі.

Це Олена, вона покинула свій дім, живе в Польші з дитиною. Не бачила чоловіка місяці.

А ось, знайомся — Юля, працює лікарем, їй 26, її найкращого друга вбили російські соллати. І через 3 тижні вбили маму та тата.

А ось там трошки далі мовчазний Сергій, його сина ґвалтували і катували на Сході. Йому було 23. Він поховав його вчора.

Марія. Весь час плаче. ЇЇ батьків викрали, з ними немає зв’язку 7 тижнів.

Антон. Йому 13 в нього голубі очі, його сестрі відірвало ногу.

Ми усі в одній кімнаті.

А тепер в їх присутності, присутності таких людей в одній кімнаті з тобою.

« — а ты по-русски понимаешь? а если тебе в жизни это пригодиться?»

Відчуй свою позицію ще раз.

Мова — єдине, що допомогає відрізнити своїх дуже швидко.

Стаття 10, р. 1 Конституції України «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, сприяє вивченню мов міжнародного спілкування».
Випуск 10.

Розмовляй.





Ел. петиція про введення обовʼязкового іспиту для отримання громадянства України: https://petition.president.gov.ua/petition/140008
Шукай нас тут: https://instagram.com/nareshtihovoriu

Випуск 44.

Четвертим голосом нарешті говорить український психотерапевт і психіатр, в якого досвіду роботи більше, ніж ці троє на світі живуть.

Говорить з ними, але не як лікар, як людина говорить.

Про придатність до зомбування та міграції, про зв‘язки і автономію. Про біль втрат і розриву розуміння з колись друзями.

Про силу одинадцятирічної дитини.

Про те, як говорити з тими, хто втратив у війні близьких і дім.

Непогані такі «про» вони обрали, егеж?

А секрет хочеш?

Для тебе тільки)

Коли ти будеш паузу чути — це ці четверо частіше, ніж звично, очима кліпають, відвертають їх один від одного та дихають шумно.

Але вони підчистили звук.

Бо як інакше про те, що роблять з вами вже буденні фото та відео мертвих людей та жорстокості? Вбивств і рефрижераторів з грузом в мішках?

Так. Я знаю. Вибач.

Також відчуваю цей холод.

Це нелегка розмова.

Але які ви всі зараз, такі й розмови.

Сміливої тобі подорожі. Пірнай.

Емоції можеш не пристібати.

Хай тобі стане легше. 

Більше тексту, як завжди, в Instagram @nareshtihovoriu