псяча буд‪а‬ avandegraund

Рік тому Аріна втратила дідуся. Біль не минув, дівчина намагалась розпочати нове життя у Києві, закордоном, та все ж повернулась назад до міста свого студенства, до Львова.



Проте не для того, щоб зіткнутись з минулим, а щоб розпочати новий етап у своєму житті. Аріна давно мріяла викладати дітям, і стала учасницею програми для молодих викладачів.



Так вона опинилася у старовинних стінах школи - інтернату номер 102 для дітей з розумовими вадами на Пекарській 19.



Приміщення школи не завжди було школою.



Раніше будівля була палацом графської родини Сєме́нських-Леви́цьких.



І хоч минули десятиліття відколи палац став школою, його стіни досі тримаються за минуле.



Коротше, ви зрозуміли, має бути страшно.


***


Це перший аудіосеріал від подкасту "псяча буда"



Минулого року мені пощастило бути учасницею рідкісної екскурсії палацом, яка відбувається може раз на 2 роки. Бо на жаль ні мешканці Львова, ні гості міста не мають доступу до цієї розкішної пам’ятки відколи вона стала школою.



Я була всередині, і можу розповісти як воно виглядає. А ось тут ви можете побачити фото від Анни Берднік (в Інстаграмі @aberdni) https://lightroom.adobe.com/shares/b9ba1ad303e64a28a646522c1b8f725d



ЗАСТЕРЕЖЕННЯ!



Всі події та персонажі вигадані. Єдина правда – це як там все виглядає. А чи має палац своїх привидів – цього ми не можемо ні заперечити, ні спростувати.

Вірш авторства Ксенії Кисиличин. Колись, коли мені було 16 я бавилася з письмом, ходила на літературники, знайомилась з юними поетами та писаками, і почула один вірш.


Пройшло багато років, і готуючи цей сезон я згадала цей вірш.


Послухайте і заодно дізнаєтесь про яку таємничу будівлю будемо ми говорити аж 4 епізоди.


Не забувайте про Інстаграм, бо
там я оголошулу трейлер, дати епізодів і всякі цікаві новини. Підписуйтесь!


https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

У когось це Ван Гог, а в когось – Алла Горська. У мене теж є художник, який як пляма на моїй біографії. От тільки все не так просто.



Запрошую вас до короткого епізоду, аби надихнутись чи може поспати, бог зна, чого ви слухаєте псячу буду.



Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!


https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Це епізод з вайбом літнього Київа. Оскільки на вулиці ще досі тепло (ба навіть парко), запрошую прослухати історію. Цього разу, в епізоді у нас головний персонаж — жінка. Бо всі попередні, як виявилося, писалися про чоловіків різного віку й життєвих трагедій. А ще у цьому епізоді ви дізнаєтесь про цікавий давній народ, що жив і живе у Криму, про залишки їхньої давньої історії та культури, розкиданої по всій Україні. І ось про такий залишок авторства Владислава Городецького ми й поговоримо.


Не дивуйтеся чужим голосам - то АІ. Працював як міг.
Також звуки чудовиська я знайшла у цьому неймовірному каналі https://youtube.com/@OGSoundFX?si=M1BcJOQQkuzdYGwe



Як завжди, буде і правда, і вигадка, і мистецтвознавчі факти, і художній домисел.


Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!


https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Одразу кажу, Архітектура жаху продовжується, там ще багато що є робити), але паралельно хочу працювати над ще одним аудіо проєктом.


Останні сезони #псячабуда зроблені в стилі audio drama. Жанр, якого вельми мало в Україні, і який мені дуже подобається. Я хочу розвиватися надалі у ньому та, на жаль, посилити два епізоди по годині кожна в стилі жахів я поки не годна)), тому запускаю епізоди, до 15 хв.




Я довго думала про що буде новий сезон. Спершу хотілося робити щось корисне, цікаве, але не важке для мене. І вийшов він радше корисним і цікавим для мене, хоч і не таким легким.


Синдром Стендаля - це реальний синдром, так називають стан людини, коли вона настільки вражена мистецтвом, що починає плакати, втрачати свідомість, відчувати тупотіння мурашок на шкірі. Це дуже сильне переживання мистецького твору. У цьому новому сезоні я хочу ділитися з вами про свої моменти «синдрому стендаля», про те, що дуже вразило мене, і, можливо, мої історії надихнуть вас теж пережити такий досвід 🔥


Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!


https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=

Якось у чаті потрапила на цікаву дискусію про те, чому архітектура українських церков не змінюється, або як написав Bird In Flight у своїй статті –"Скільки можна: Чому в Україні будують застарілі церкви".



У дискусії насправді виплило багато фактів, які підтверджують, що ні, архітектура церков змінюється, як мінімум, тепер враховують, що мають бути паркові місця для машин. Тому на тему "сучасності" можна багато дискутувати. Новий епізод не дасть вам грунтовних і вичерпаних відповідей на питання про застарілість чи сучасність, але дещо цікаве таки розповість.



Будемо говорити про сучасну сакральну архітектуру на прикладі творіння Радослава Жука (в епізоді звучить як Радислав, перепрошую). А саме відома церква Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові. Так-так, збудована в 2000-му році, але враховуючи, як церковна архітектура розвивається в цілому, вважаймо її сучасною.



Ця церква мене завжди вражала своїми розмірами і хоч вона не відрізнялась аж дуже від типових церков на Україні, щось є у ній геть інше.



Остаточно я вирішила робити епізод про неї коли поверталася ввечері з дня народження подруги. Ми проїжджали повз машиною, і я побачила, що церква містично світилася серед цього пасмурного мороку. Мовби була не церквою, а космічним кораблем, що от-от полетить.


Як завжди, буде і правда, і вигадка, і мистецтвознавчі факти, і художній домисел.


Не забувайте про Інстаграм, бо там я розповідаю про створення і оголошую теми наступних епізодів. Підписуйтесь!


https://instagram.com/psyachabuda_host?igshid=YmMyMTA2M2Y=