Ставлячи підпис під “Будапештським меморандумом”, Леонід Кучма позбавляв Україну зброї, але давав їй союзників. І то яких - Америка і Британія. Стояв під тим документом і підпис президента Росії. Однак певності у тому, що на Будапешті україно-російські проблеми закінчаться, ні в кого не було. Швидше навпаки - ядерне роззброєння Києва було найбільш чутливим, але не єдиним бажанням Москви. Адже був ще, скажімо, Чорноморський флот. Були питання статусу Севастополя і Криму загалом. Врешті, не даремно ж одразу після проголошення незалежності Україною прессекретар Бориса Єльцина Павло Вощанов заявив про те, що Росія має право висунуту територіальні претензії до будь-якої країни, яка заявила про незалежність. Для Москви саме по собі існування України, принаймні в межах оголошених кордонів було питанням, щонайменше, дискусійним. У 2014-му році Росія дуже наочно це покаже. Але те, що стало реальністю тепер, було задумано ще тоді, на самих початках українських 90-х. І почалося все із уже зовсім забутої зустрічі у тоді ще українському містечку Масандра у Криму, куди делегації із Києва і Москви з’їхалися вирішувати одвічне питання двосторонніх відносин: чий флот у Криму?