Така хруска, така гучна  уся моя кімната! Так м’яко встелена вона —  їй-бо, не мулько спати. Шість з половиною — в один,  чотири кроки — в другий.  Блукаю нею, вражий син, неначе кінь муругий. Так дзвінко думається в ній —  не нудно і не лячно.  Але збігає з мене лій,  хоч їсться дуже смачно.  Машини шастають навкруг,  неначе на параді.  Папір, мій зловорожий друг,  і тут мені завадить.  Покинув я сумний підвал, лишив майдан Богдана,  де гетьман огиря учвал кудись жене щорана.  Я там давненько вже не знав, про справжні емпіреї, а тут Господь наобіцяв гетьманські привілеї.  Доскочив радості я враз, коли на поверх третій мене провели на показ за буки і мислєті.  Така хруска, така гучна уся моя кімната.  Скрипить, як скрипочка, вона, та ні з ким танцювати. 18 січня 1972 р.