Псалми 42 і 43 є однією молитвою, оскільки вони об’єднані спільною темою, спільним приспівом і одним заголовком. «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся?» — це плач левитів, яких було відлучено від їхнього улюбленого храму в Єрусалимі. Це також молитва віруючих, які бажають перебувати у Божому Слові, поклоняючись Отцеві у дусі та правді, водночас розуміючи, що вони приходьки і чужинці у цьому світі, в якому вони терплять утиски. «Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!» — підбадьорює себе такий віруючий. «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем? Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог? Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу… Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!» (Пс.42:2–6). Кожна з трьох частин псалма завершується приспівом, який промовляє як про смуток і стурбованість псалмиста тим, що він відірваний від Господніх святкувань, які відбувалися в Єрусалимському храмі, так і про його надію на те, що він зможе приєднатися до цих святкувань ще раз. Хоча смуток присутній в кожному з трьох куплетів, проте відбувається зміцнення надії при проходженні через псалом. Про подібний поступ надії віруючого Нового Заповіту пише апостол Павло римлянам: «Отож, виправдавшись вірою, маємо мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої. І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим.5:1–5). У першій частині псалма переважає прагнення і смуток. Про надію головно каже приспів. Прагнення псалмиста до Бога порівнюється з прагненням оленя до води. Наступною після потреби повітря для нашого дихання є потреба води для вгамування спраги, що складає одну з найнага