«Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» (Дії 14:22). Таким є підсумок навчання Павла і Варнави до учнів римської провінції Галатії, що в Малій Азії, на завершення Павлової першої місійної подорожі. Хоча десь через рік Павло буде писати їм наступне: «А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жадна людина ділами Закону не буде виправдана!» (Гал.2:16). Звідси, «великі утиски», про які навчав Павло, не стосуються нашого входження у Боже Царство для спасіння чи виправдання, а виникають на шляху просування Божого Царства для інших, на шляху проголошення Євангелія, Доброї Звістки про виправдання грішника перед Богом благодаттю, заради Ісуса Христа, через віру. Саме такі «великі утиски» описує Лука у книзі Дій 14-го розділу. Після вимушеного залишення Іконії, де було багато навернених юдеїв і поган, проте і не мало противників, які хотіли побити їх камінням, Павло і Варнава прибувають «до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні, і Євангелію там звіщали» (Дії 14:6-7). «А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг. Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути, то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав» (14:8-10). Стан чоловіка виглядав безнадійним. Святий Дух, Котрий не спонукав і не направляв апостолів зцілювати кожну хворобу, мав причину скерувати Павла до дій і до мови, які тут мали місце. Через слухання Доброї Звістки про Христа Святий Дух створив віру у серці кривого з народження чоловіка. Останній тепер стає прикладом вбогого духом, про кого казав Спаситель, розпочинаючи Нагірну проповідь: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт.5:3). Віра кривого не здійснювала зцілення, ані не докладалася до цього. Віра прийняла те, що робив Бог. «А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!... І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові