«Блаженніше давати, ніж брати!» (Дії 20:35). Цими словами Господа Ісуса апостол Павло завершив своє проголошення до ефеських пресвітерів у Мілеті при кінці своєї третьої місійної подорожі, прямуючи до Єрусалиму. «Блаженніше давати, ніж брати!» - хоча цю Христову приказку ми чуємо лише від Павла, вона відразу нагадує інші подібні слова Сина Божого, як ось у Марка: «Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мк.10:45). У наших вертикальних відносинах з Богом давати може лише Бог, як написано: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). До нас приказка: «Блаженніше давати, ніж брати!», прикладається лише у горизонтальній площині, як наша відповідь на Боже блаженство вертикальної площини, відповідь нашому ближньому. Апостол Павло, будучи високоосвіченим юдейським равином, головну думку своєї промови вміщує у середину свого послання, поєднуючи в ній як вертикальну, так і горизонтальну складові Господньої приказки. Апостол каже ефеським пресвітерам, що також і усім вірним публічним служителям Євангелія: «Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він» (20:28). Павло називає Божу Церкву отарою, яку пасуть єпископи, тобто духовні наглядачі. Але найбільше вражає тут вертикальна складова, де Бог «власною кров’ю набув» Собі Церкву. Божественна і людська природи Ісуса Христа настільки тісно поєднані між собою в одній Особі, що те, що робить Особа Христа відповідно до однієї з природ, інша природа бере у цьому участь. Бо лише у такий спосіб відбувається наше спасіння. Бо коли ми сповідаємо у «Вірую»: «Він для нас, людей, і для нашого спасіння з неба зійшов і тіло прийняв від Духа Святого і Діви Марії, і стався людиною», ми сповідаємо, що Бог проливав Свою кров за наші гріхи, і що Бог помер замість нас на хресті. Такою є вертикальна складова приказки: «Блаженніше давати, ніж брати!». Горизонтальна ж її складова у Павловій промові має декілька частин. Спочатку Павло нагадує ефесянам про своє трирічне служіння посеред них, і як саме себе головно він їм давав: «Ніч