Ось пророк Ілля на горі Хорив. Він має стати «перед Господнім лицем». Він чує Боже Слово: «Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос» (1Цар.19:11-12). Тихий лагідний голос Божого Євангелія створює в серці неслухняного пророка послух віри, в якому він повертається до місця свого покликання і продовжує призначене йому Богом служіння. Що це за послух віри такий, якого також згадує апостол Павло в Посланні до Римлян: «Про Ісуса Христа, Господа нашого, що через Нього прийняли ми благодать і апостольство на послух віри через Ім’я Його між усіма народами» (Рим.1:4-5)? Коли запитати деяких людей, чому вони регулярно ходять до церкви, вони можуть сказати: «Хіба ми не повинні? Якщо ми перестанемо ходити, хіба Бог не покарає нас за це?». Вони роблять те, що наказує Бог, щоб уникнути суду. Вони усвідомлюють, що Боже покарання буде найсуворішим. Вони бояться і поступаються Божій волі, проте лише зовнішньо. Коли б не було Божого покарання за це, якого вони бояться, вони б пішли кудись інде ніж до церкви. Для інших ходіння до церкви – це задоволення їхніх естетичних смаків. Їм можливо подобається велич літургії чи, можливо, органна музика, чи пісні, які пробуджують їхні релігійні почуття, чи, можливо, красномовність проповіді, чи сама церковна атмосфера. Слово Боже може їх і не цікавити, але якщо врахувати усе це разом, з естетичних міркувань вони надають перевагу ходінню до церкви, таким чином, зовнішньо виконуючи Третю заповідь. Ще інші можуть сказати: «Хіба Бог не обіцяв благословляти тих, хто ходить до церкви і слухає Боже Слово? Богові це до вподоби і Він мені дасть винагороду. Саме такий підхід мали фарисеї. Вони намагалися дуже старанно зовнішньо виконувати усі приписи закону та людські похідні від нього. Виконання Божої заповіді давало їм нагоду здобути для себе Божу прихильність і заробити винагороду. Ці три приклади різні, проте вони мають одне спільне. Бажання до послуху вони знаходять всередині себе. Чи задовольняє Бога такий послух? Напевно що ні! Такий послух не є послухом ві