Таке могло трапитись раніше у сільській місцевості, до того як вантажі 200 почали привозити ледь не кожний день. Це було ще тоді, коли весільні кортежі були звичним явищем в Україні. Таке могло трапитись лише до війни. Уявіть собі, що на шляху зустрілися дві процесії: одна похоронна, інша весільна. Усім нам відомо, що коли йде похоронна процесія, рух транспорту на дорозі зупиняється до тих пір, поки гріб не внесуть на територію цвинтаря, чи ця процесія зверне на іншу дорогу, що веде до нього. Отже, весільній процесії доведеться зачекати, дивлячись п’ять-десять хвилин на гріб з покійником, ридаючих близьких та співчуваючих. З іншого боку, ридаючі бачать ланцюжок причепурених по-весільному машин із ще більше причепуреними людьми всередині… Збентеження, розчарування та відчай охоплюють обидві процесії. З одного боку зіпсутий настрій та роздратування, з іншого – ще одна краплина до безсилля і відчаю. Гнітюча тиша… Подібну ситуацію описує Лука у сьомому розділі його Євангелія: «І сталось... Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в однієї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста» (7:11-12). Перед нами ще одна драматична сцена. При вхідній брамі міста Наїн, яке оточене високими стінами, зустрічаються дві процесії. На чолі першої стоїть Ісус, за Яким йдуть Його учні та великий натовп народу. На чолі іншої процесії – ноші з покійником, єдиним сином удови, за якими йшов натовп жителів міста. Момент зустрічі в брамах міста подібного до Віттенберґа дуже добре передає Лукас Кранах Молодший у своїй картині Воскресіння юнака з Наїну (1573), що знаходиться у міській церкві Св. Марії за порядковим номером 12. Перед нами жінка, яка вже втратила чоловіка, а тепер її єдиний син вмирає раніше неї. Біль та жах, що заволоділи нею, заставляють думати, що все проти неї: і Бог, і небо, і земля, і ці люди, що попереду та ззаду. І через те, що вона дивиться на все очима плоті, їй здається, що неможливо звільнитися від цього страху, страху одинокості та невідомості в чужому і ворожому світі… Здається, що усе відбудеться як і в нашій першій сцені, результатом якої є збентеження