Дії 13:16-41, де ми маємо виголошену апостолом Павлом проповідь у синагозі Антіохії Пісідійській. Будучи посланими Святим Духом від громади християн Антіохії Сирійської, Павло і Варнава вже звіщали Євангеліє Ісуса Христа на острові Кіпр, а перепливши частину Середземного моря від Пафа до Пергії, піднялися в гори та ввійшли до адміністративного центру південної частини римської провінції Галатії, тобто до Антіохії, що знаходиться на території теперішньої Туреччини. І як це був звичай у Павла, спочатку вони ввійшли до місцевої синагоги, щоб перше звістити Добру Новину своїм співвітчизникам, юдеям: «А по відчитанні Закону й Пророків, старші синагоги послали до них, переказуючи: Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте! Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: Послухайте, мужі ізраїльтяни, та ви, богобійні!» (13:15-16). Сьогодні часто можна почути, що народ, який не знає своєї історії немає майбутнього. Чи як казав римський оратор Цицерон, що не знати про те, що відбувалося до твого народження, це бути постійною дитиною. Так для нас, українців, важливо знати і пам’ятати, що саме Україна є прямим нащадком Русі, до якої Російська Федерація ніякого етнічного, культурного та історичного стосунку немає, про це нагадує наш герб. Нам також варто пам’ятати, про що нагадує наш гімн, що ми козацького роду, якому властиве виборювання і відстоювання його незалежності. Саме в такому світлі потрібно дивитися на історію України двадцятого сторіччя, про що нагадує нам наш державний прапор. Справді, дуже важливо знати історію свого народу, а якщо ця історія також є історією спасіння всього людства, важливість важко перенаголосити. Через те, звертаючись до своїх співвітчизників, апостол Павло розпочинає свою проповідь Божого Слова зі короткої історії народу Ізраїлю, в якій усі благодатні Божі діла і події вели до приходу Сина Давидового, Христа Спаса: «Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив народ, як він перебував у єгипетськім краї, і рукою потужною вивів їх із нього, і літ із сорок Він їх годував у пустині, а вигубивши сім народів в землі ханаанській, поділив жеребком їхню землю між ними, майже що по чотириста й п'ятидесяти роках» (17-20). В іс