Ось і дочиталися, громадо! На часі — фінальні глави «Санаторійної зони», де нас чекає багато віражів. Воістину, настільки кінематографічних кульмінацій ми не бачили давно.  Щоденник хворої списано до останньої сторінки. Не хочеться спойлерити, тому важко дібрати слова для опису й заохочення до прослуховування.  Хоча найкращим заохоченням є попередні випуски. Щирі, полумʼяні репліки героїв, відверті зізнання й страшні відкриття. І погода... Так, погода в цьому творі — окремий персонаж. Безперестанний вий лікаревого сетера, крик санаторійного дурня, імла, дощ і фізичне відчуття того, як скорочується світловий день на санаторійній зоні, як скорочується життя наших героїв, як іде за обрій бурхлива епоха, залишаючи по собі тільки гіркий присмак утрати, розпачу й зневіри. Не бажатимемо вам приємного прослуховування, а зичитимемо недаремного. Адже місточків, які поєднують нас із твором, написаним 100 років тому, навдивовижу багато. Це і страшно, і повчально, і цікаво — йой!