Хочеться розпочати цей анонс різноманітними таємничими вигуками на кшталт «охо-хо» чи «хе-хе-хе», оскільки твір Підмогильного дійшов до того пікантного передкульмінаційного моменту, де всі читачі й читачки тільки й можуть крадькома всміхатися на лиху вдачу Степана. Одружується наш хлопчик, уже зовсім дорослий. Хоча стривайте, це ж Радченко: тут усе не так просто й усе не просто так. Двадцять сторінок він собі думає, як би красиво й гідно відкараскатися від Зоськи. Бажано, щоб назавжди й щоб...

Епізод новий, а Степан незмінний! І для певних верств київсько-письменницько-читацького населення стає ну просто незамінним. Як йому це вдалося? Наполегливою працею і суворим розпорядком — тільки так діло й робиться. Але от лихо: не пишеться Степанкові. Ані рядочка не написав із моменту свого останнього тріумфу. І ніби вражень більш ніж досить, знайомств нових і цікавих, а не пишеться! Натомість він багато читає рукописів від юних авторів — тепер має таку роботу. Іще не критик, але вже не...

Читацьке серце, далебі, кров’ю облилося на моменті Зосьчиних міркувань про аероплани й бомби. Згадали, либонь, як то в сиву давнину не боялися ми ані літаків у небі, ані думок про смерть — далеку й незбагненну. А Зоська така тривожна, ніби у 2024-му живе, а не на сто років раніше. Та й Степан, годі казати, надто сучасна особа. У цьому творі багато краси й ницості людського перебування на землі. Гола правда й погано одягнена брехня, якими Степан усе намагається прикрасити свої дні: ніби й...

Говоримо нині про Її Величність — Літературу. Точніше, то Степан із поетом Вигорським розмовляють, а ми підслуховуємо, бо нам дозволено — нам Підмогильний індульгенцію видав.  Загалом у творі багато йдеться про літературну кухню: відчуття митця, який переживає натхнення, кризу, а за цим — розпач. Постає перед складними дилемами: долучитися до якоїсь спілки чи бути самітним водоспадом.  Автор вигулює нас видавництвами, друкарнями, але й пивничками, бо яке життя мистецьке без цих затишних,...

Диваку Степанові таланить. Збірка виходить друком, Зоська з вовченяти перетворюється на пухнасте зайченя. Про що ще мріяти? Лишається тільки філософствувати. У черговому епізоді «Непрочитаного» послухаємо зухвалі думки поета Вигорського, його роздуми після мандрів про релігію та революцію. Необережні думки, як для епохи Підмогильного, але такі вже наші сміливі митці. Безсмертні, попри своє коротке життя.

У цьому епізоді перипетій — аж дух спирає! Любов (хоча не хотілося б паплюжити це чудове слово, уживаючи його до Степана Радченка) головного героя до однієї жінки приводить його до іншої, ним раніше покинутої. Майже клясичні сценарії життя: наплужив і сподівався ніколи про це не згадати. Але доля завше має інші плани на наше буття. Так! Степанко перестріне мусіньку. Цікаво, як вона там? Ой, кепсько. Але як же нашому героєві байдуже — аж страшно. Тому він і далі підкорює Зоську й літературну...

Примари минулого — це такі злодюжки, які можуть здибати вас навіть у нескінченно великому мегаполісі. Цю нехитру науку добре збагнув наш бідолаха Степан. Скільки натерпілося все його єство від цієї стриженої білявої бестії Зоськи! Скільки принижень чести й гідности парубоцької зазнав він, невпинно прогулюючись із цією капризулею то до кіна, то до театру. І приємно ось так прогулюватись із міською панянкою — годі й казати. Але ніяких нервів на це не стане! Й ось знову: тільки-но вигадав...

Наш дорогий друг (зовсім він нам і не друг, таких друзів оминати варто) Степан Радченко блукає нетрями міської жіночої душі. Так-так, саме міської, бо він, бачте, відчуває глибоку різницю між сільською та городською панянками. Мовляв, у місті вони крихкі, маленькі й страшенно капризні. Геть не той типаж, що стрічався йому раніше. Але завдання підкорити місто мрякне на тлі набагато складнішого: підкорити містянку! Або хоча б не загубити її, кинувши раптом недоречне слово чи погляд. Тут уже...

У черговому епізоді «Непрочитаного» наш красномовний лектор Степан несподівано для громади й себе самого виявиться видатним українським письменником.

Хай як комусь б не хотілося, але головному персонажеві твору таланить. Доля взагалі прихильна до нього, але чому — не знаємо. Можливо, вищі сили симпатизують антигероям, бо саме вони й утворюють сюжети. Нам залишається тільки вигинати в подивуванні брови й констатувати: Степан просунувся карʼєрною драбиною. Відтепер він — поважний лектор, і йому обіцяно кімнату в гуртожитку. Що про це думає Мусінька — ми не коментуватимемо. Але зазначимо, що Степан має дедалі менше натхнення на особисте...

Степан і далі дивує масштабами власних амбіцій. З огляду на ту кількість слухацьких повідомлень, які ми отримали після попередніх епізодів, головний герой добряче розлютив переважну більшість авдиторії. Це свідчить тільки про те, що Валерʼян Підмогильний — тонкий психолог! Скільки таких степанів вам доводилося зустрічати в житті? Переконані, що чимало. Зізнайтеся: ну хочеться інколи схопити хлопця за барки, як це зробив один із персонажів книги? Тож хай цей епізод буде для вас цікавим,...

Уля-ля-ля, шановні слухачі! Хай там не клекочуть адепти совєцького союзу, що в ссср «сексу не було». В українців був! І в літературі зокрема. Ми з вами підійшли до одного з найеротичніших моментів твору. Точніше, ми нікуди не підійшли, Степан упорався із цим самостійно. Не без допомоги своєї партнерки, звичайно, але ми тут точно ні до чого. Ось так жага до наукових знань перекривається природними, можна сказати, банальними людськими потребами. Най навіть людини освіченої, навченої й...

У четвертому епізоді «Непрочитаного» наша поневірена душа, що легким помахом авторського пера перетворилася зі Степана на Сте́фана (наголос, не забуваймо, на першому складі, бо в цьому вся велич!), крокує зі своїм свіжоствореним романом у саму гущавину літературних подій. А саме — до видатного й ускіпливого критика Михайла Світозарова.  Не те щоб ми дуже хотіли смітити спойлерами, але зустріч буде не такою, якою новоспечений автор хотів би її бачити. І ця гірка особиста поразка боляче...

Скільки пристрастей спалахує й розпалюється в душі нашого ще не студента, але такого амбітного абітурієнта Степана! Маятник почуттів до міста розхитується з незнаною до цього швидкістю. Адже воно — таке неосяжне, вабливе й чуже. А мешканці столиці — маленькі й жалюгідні, але й недосяжні, бо ж мають власні квадратні метри!   Перші київські знайомства нашого героя залишають по собі дивний посмак, уселяють надію на те, що місто таки впаде до ніг сільського парубка. Але стільки всього ще треба...

Це невимовне щастя сталося з нами знову! У новий сезон «Непрочитаного» входимо разом із безсмертною класикою (у випадку історії української літератури — справді безсмертною, хай як її намагалися знищити). Ви проголосували за «Місто» Валер’яна Підмогильного, а нас двічі просити не потрібно! Перший епізод уже начитаний і чекає вашої уваги. Якщо хтось вам скаже, що краще за булгакова ніхто Київ не описував, то, перш ніж дати йому смачного копняка, порадьте цей твір! Тут місто постає хижим...

Щемкий і млосний момент — говоримо про книгу, яку дочитали минулого тижня. «Синдром листопаду» Вікторії Амеліної, на жаль, нам не вдасться обговорити з його авторкою — її вбили росіяни ракетним ударом по Краматорську.  Утім, автор живе, поки лунають його тексти, а закладені ним ідеї та думки обговорюють. Цих висновків дійшла Вікторія в передмові до щоденника Володимира Вакуленка-К, це сьогодні проговорили й ми з її доброю знайомою та заступницею головного редактора видавництва «Віват» Оленою...

Іще одну непрочитану книгу ми разом із вами майже перетворили на прочитану. Така ось магічна в нас програма. Цитата з останньої сторінки, можливо, не залишає інтриг і надій, але, сподіваємося, не відіб’є вашого бажання прослухати останню частину твору. Бо саме в 13-му епізоді розкриється головний персонаж, що був загадкою не тільки для читача (слухача), але й для себе самого. Ми нарешті зрозуміємо Костю, а заразом почуємо цілий світ. Буде сумно, буде млосно, буде до болю знайомо і...

Дияволів серед нас нема (маємо сподіванку), та смішно у 12-му епізоді навряд комусь буде. Він, до речі, передостанній, тож справа стрімко йде до кульмінації. Ніби й знаємо, чим завершився Майдан (чи завершується й досі?), а от варіацій майбутнього нашого героя — безліч. Власне, як і майбутнього забутих ним людей, що зібралися в одному літаку. Ось-ось шасі відірвуться від злітної смуги й відлетять. Стрімко, далеко, назавжди. Ген за небокрай, ген-ген із пам’яті й життя нашого Кості. А що ж...

Цей епізод є переломним у творі й житті нашого героя. Здавалося б, тільки-но випив білу пігулку забуття, повернув дружину, налагодив побут, але... Мідан нагадує про себе Майданом, що є ближчим ментально й фізично.  Як відмежуватися, коли він усюди? Коли єдиний друг, хоча він і не має дару співчуття, біжить захищати власним тілом співгромадян від оскаженілих силовиків? Як заплющити очі, коли навіть повіки показують страшне кіно, а затуляння вух призводить до того, що чуєш геть усі голоси, які...

Десятий епізод за твором Вікторії Амеліної повністю позбавляє нас можливості ігнорувати присутність слона в кімнаті.  Костя та його надчуття опинилися на Мідані — усередині Єгипетської революції, що відбулася 2011 року. Тут не хочеш бути емпатичним — мусиш, зважаючи на бекграунд нашої країни та події 2013 року, до яких нас м’яко підводить авторка. Тільки й констатуєш, наскільки схожі наші історії. Як й історії всіх народів, які не бажають миритися з тиранією та диктатурою.  Головний герой...

У дев’ятому епізоді ми вкотре ризикуємо неабияк здивуватися, вигнути брівки у формі єгипетських пірамід, які, до речі, недарма згадуються в цьому тексті. Костя нарешті здійснює мрію своєї рудої бестії (дружини тобто): везе її до пірамід, щоб від душі пофоткатись в окулярах і без, у шалику та ще бозна-як. Але ж усі ми знаємо: головна мета Кості Нечая — зустріч із батьком Вамби. Авторка була б не собою, якби не залишила нам простір для подиву. Чоловік цей виявиться не тільки батьком друга...

Новий епізод покликаний зосередити нашу увагу на дуже суголосних із нинішнім часом речах. Костя почуває те, що волів би заховати глибоко-глибоко в нетрях душі. Бажано навіть не власної.  Але він відчуває, співчуває, належить переживанням іншої людини: маленького, але такого сильного бунтівника з далекого Тунісу. А тимчасом життя самого Костянтина Нечая летить у прірву. Авжеж, його ж бо ніхто не розуміє. Можна заховатися від чужого болю, але чи будеш ти тоді до кінця чесним із собою?...

Нові персонажі прибувають на сторінки твору, як пасажири суботнім ранком на Київський вокзал. Їх, здається, не злічити. Тож треба бути дуже уважними слухачами, щоб не губитися в сюжеті. Упевнені, наші аудіочитачі — саме такі!  Ми з вами вже добряче загартовані творами Йогансена та Хвильового, тож жоден Мухаммед Буазізі нас із пантелику не зіб’є. Ви ж пам’ятаєте, хто такий цей Мухаммед? Так, у сьомому епізоді «Непрочитаного» за твором Вікторії Амеліної він знову з’явиться у снах Кості...