Цей епізод є переломним у творі й житті нашого героя. Здавалося б, тільки-но випив білу пігулку забуття, повернув дружину, налагодив побут, але... Мідан нагадує про себе Майданом, що є ближчим ментально й фізично.  Як відмежуватися, коли він усюди? Коли єдиний друг, хоча він і не має дару співчуття, біжить захищати власним тілом співгромадян від оскаженілих силовиків? Як заплющити очі, коли навіть повіки показують страшне кіно, а затуляння вух призводить до того, що чуєш геть усі голоси, які оселилися всередині? Проте не варто забувати: усе ж таки Костя випив таблетку. Тепер він нормальний і більше нікому не співчуває. Точніше, співчуває, але як нормальна людина. Тільки-от де вона, ця межа норми?