Олександр Сарабун, про якого часто кажуть: «Хто ж не знає Вінницю?», до війни працював будівельником. У квітні 2014 року записався до військкомату, через місяць його відправили у Гончарівськ, а звідти, говорить, втік, бо хотів на фронт. Якщо коротко переказувати його історію, то врешті він потрапив у новосформований батальйон «Донбас», з яким і вирушив спочатку до Бахмута. Через два дні «Донбас» перебрався у Курахове. І за тиждень до заходу в Іловайськ, Сашко потрапив у свій перший бій. Вже, коли їхали до Іловайська, Сашко був екіпірований як належне. «Нам «Тур» пояснив так: «Заходимо в місто Іловайськ, звільняємо його і тримаємо до підходу армії та інших підрозділів». Сказав, що йдемо на три-чотири дні, тому провізії беремо по-мінімуму, ніхто ж не думав, що там так повернеться». Щодня обстріли українських військових збільшувалися. Росіяни намагалися атакувати. Сашко говорить, що частіше доводилося відбиватися, ніж нападати. Але, при цьому не було паніки, розсіяності, всі знали куди прийшли і для чого. «Найбільше обстрілювали ближче до Дня Незалежності. Вони там ніби звіріли. «Смерчі» і «Гради» літали, а деякі хлопці кажуть, що й «Ураганами» бомбили. Було страшно». 29 серпня о 6 ранку українські військові почали шикуватися колоною, щоб залишити місто. Вон опинилися у потрійному кільці оточення регулярних російських військ. Хоча й одразу вони не вірили, яка кількість ворога їх оточила. Спочатку був варіант — ділитися на дрібні групи і вириватися боями. Але потім передумали та вирішили виходити великими колонами, з надією, що так їх не переб’ють. «Почув, як падає міна. Кажу до Льоні «Броні»: «Давай одягати каски, бо відчуваю, нас просто так ніхто не випустить. Стріляли всі. Це було страшно. Може, якби я не ставав на коліно… бо там вже збоку лежав Льоня вбитий, він мене привалив і мені було незручно. Я тільки став на коліно і зразу ж прилетіло в ногу». «А перед цим, ще в Іловайську, сиділи я, Андрій «Браво» і Льоня «Броня», в мене був дерев’яний хрестик, подарований волонтерами і на ньому було розп'яття. Я його тримав, дивився і воно на руках відпало. Кажу: «Пацани, щось мені цей знак не подобається». А вони кажуть: «Вінниця, а ти що, хочеш до старості прожити? Помремо мо