Станіслав Гібадулін — «Хітмен». Йому було 25 років, коли у 2015 він приїхав з Молдови воювати за Україну. За його словами — переконаний, що це його справа і місія — захищати нашу країну від російського ворога.   За час участі у російсько-українській війні «Хітмен» отримав три поранення, заробив безліч осколків, втратив селезінку, та фаланги пальців. Говорить, що ще відправляючись з дому на війну, чітко розумів, — ймовірність бути пораненим чи загинути дуже велика. Але для нього було дуже важливо стати воїном на цій війні. У травні 2019-го Стас підірвався на вибуховому пристрої і втратив ногу. «Зазвичай в фільмах показують, що ти наступаєш на міну і маєш час, щоб хтось тобі допоміг. Я наступив, одразу був вибух і мені здалося, що під час вибуху все відбувалося дуже повільно… Одразу побачив свою ногу, як вона упала на землю. Я повернувся до своїх хлопців, які йшли позаду мене, і ми почали евакуацію».  Стас розповідає, що усе, що з ним сталося, відобразилося на його психіці. Взимку 2019-го, коли почалася пандемія, хлопець відчув себе зле. Згодом помітив, що кидає його у піт систематично — на вулиці, коли кудись поспішає, у залі, коли займається спортом, навіть коли відпочив і виспався, такі стани могли повторюватися. Виявилося, що це панічні атаки. Так, за словами лікарів, організм реагував нам будь-які навантаження на центральну нервову систему. «Я пів року пив антидепресанти і це мало вплив на моє протезування. Я набрав вагу — 10-15 кілограм. Кукса теж почала набрала в об’ємі. Зазвичай, коли є протез, кукса худне, а в мене навпаки виросла. Потрібно було зробити новий протез». «Хітмен» дуже легко говорить про поранення і те, що довелося пережити. Його хвалили лікарі, мовляв, швидко відновлюється. Він і сам прагнув обійтися без візка, — говорить, що він його дратує, тому поки через відсутність громадянства вирішувалася ситуація з протезуванням, вже намагався повернутися до нормального життя. Але Стас підтверджує слова інших хлопців з ампутаціями ніг, про те, що найскладніше — коли в тебе не виходить те, що собі уявив. «Через тиждень я вже танцював з дівчиною на одній нозі. Через півтора місяця після підриву я вже ходив. Спочатку, дивишся на хлопців, які вже впевнено ходять на